Тоді ж було влаштовано виставку творів митців, відзначених високими званнями. Шевченко виставив автопортрет, намальований олійними https://shostka.info/shostkanews/vacation_trends_2023/ фарбами. Опрацювання теоретичного матеріалу (с.215 – Текст і його основні ознаки). Повідомлення теми і мети уроку.
(праці Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича, Михайла Андрійовича Жовтобрюха, Алли Петрівни Коваль, Любові Іванівни Мацько, Галини Сергіївни Онуфрієнко, Віталія Макаровича Русанівського, Олександри Антонівни Сербенської та ін.). Проблеми культури наукової мови. Вимоги укладання та специфіки функціонування наукового тексту. Виявилося, що вага у стрижа ціле, а лежав він тому, що не міг стояти.
Членованість (дискретність) тексту вказує на відношення, які виникають між розділами, підрозділами, параграфами наукового тексту. Розрізнення частин наукового тексту відбувається за принципом логічної організації членованості тексту на окремі елементи, кожен із яких є складником цілого й водночас постає відносно автономною частиною. Ця категорія орієнтована на автора та процес продукування тексту. Тобто від початку й до кінця має простежуватися уніфікована структура тексту.
ПРОБЛЕМА ТЕКСТУ В лінгвістиці, ФІЛОЛОГІЇ ТА ІНШИХ ГУМАНІТАРНИХ НАУКАХ
Заголовок має бути чітким, афористичним, містити в собі ідею (тему) художнього твору. Емфатична довгота (емфаза від грецьк. emphasis – пояснення, вказівка, виразність) – виділення важливої в смисловому відношенні частини висловлювання (групи слів, слова або частини слова), яке забезпечує експресивність мовлення. Аналіз тексту повинен пробуджувати думку, почуття, спонукати потребу висловитися, співставити свій життєвий досвід із тими фактами, які представив автор. Найбільш пошириним сьогодні є індекс читабельності Флеша-Кінкейда. Аби отримати правильний результат, для аналізу беруть тексти обсягом не менше 100 слів. Індекс має модифікації, розрахунки є і для слов’янських мов. Текст як суб’єктивне відображення об’єктивного світу, текст – вираз свідомості, щось відбиває.
Закупівлі та фінансові звіти
Представники трансформаційної психолінгвістики (насамперед Н. Хомський та Дж. Міллер) її предметом вважали процеси оволодіння, використання формальних мовних структур та втілення в мовних формах смислу повідомлення. Хомський запропонував поняття «глибинний та поверхневий рівні висловлювання». Слобін — представник американської психолінгвістичної школи, який продовжував та розвивав ідеї Н. Міллера, — визначав предметом психолінгвістики глибинні знання та здібності, необхідні людині для оволодіння мовою в дитинстві і послуговування нею впродовж життя. Найточніше предмет психолінгвістики визначила білоруська дослідниця О.
Стиль законопроекту повинен бути спокійним, стриманим, виваженим, коректним, без змішування різностильових елементів, які надають мовленню емоційності та експресивності, без індивідуально-авторських мовленнєвих ознак. Ці взаємозв’язки забезпечуються засобами, що допомагають реципієнтові осмислити відношення між елементами тексту, на основі яких стає виразною підпорядкованість одних елементів і домінантність інших. Дослідниками виділяється багато видів зв’язку за різними ознаками (за спрямованістю, інтенсивністю, ступенем вираженості тощо). Підкреслюється, що для публіцистичного стилю є характерним зв’язок, що емпліцитно виражається спеціальними засобами (лексичними та синтаксичними) логічність викладу.
Голі точки зору (без живих і нових спостережень) безплідні. Вузьке розуміння диалогизма як спору, полеміки, пародії. Це зовні найбільш очевидні, але грубі форми диалогизма. Ці особливі відносини не можна звести ні до чисто логічним, ні до чисто предметним.
Це пояснюється повторюваністю певних ситуацій, типових для публіцистики. Подібна тенденція властива не лише лексичному та синтаксичному оформленню текстів, але й принципам їх композиційної впорядкованості. Частини тексту слідують в певній логічній послідовності один за одним, не можуть бути довільно переставлені місцями, мають свої розпізнавальні ознаки, мовні засоби. Так, на початку тексту нерідко зустрічаються слова одного разу, якось раз, жив якось; середню частину оповідання відкриває слово раптом; в кінцівці часто використовуються слова отже, таким чином, отже та ін. Предметом вивчення малого синтаксису, або синтаксису словосполучень як науки про лінійну послідовність лексичних одиниць, крім речень, стали вільні словосполучення. Виділення цих двох типів одиниць пов’язано з іменем академіка В.В.
Де Соссюр пропонував виділити лінгвістику тексту і лінгвістику мовлення. Становлення лінгвістики тексту як самостійного мовознавчого напряму зі своєю теорією і практикою відбувається у 60-ті роки XX ст. Своєрідним центром її формування вважають Німеччину, у якій протягом 60-х років виходить друком низка наукових робіт з лінгвістики тексту (Р. Харвег, Я. Петефі, С. Шмідт, В. Дресслер). Великий внесок в її розвиток та становлення зробили філологічні школи різних країн світу, зокрема Лондонська, Французька функціональні школи, радянська філологічна традиція (текстова концепція М.М. Бахтіна 40—50-х років). Звукопис – у поетичному мовленні система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т.п.), спрямована на створення звукового образу (“Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” (П.Тичина)). Символісти намагались пов’язати зі звуками певні переживання (звук “у” асоціювався зі станом суму, “а” – радості, “о” – піднесення і т.п.).
Реалізм часто упредметнює людини, але це не є наближення до нього. Натуралізм з його тенденцією до каузальному поясненню вчинків і думок людини (його смислової позиції в світі) ще більш упредметнює людини. «Індуктивний» підхід, нібито властивий реалізму, є, по суті, упредметнюється каузальне пояснення людини. Голоси (в сенсі упредметнених соціальних стилів) при цьому перетворюються просто в ознаки речей (або симптоми процесів), їм вже не можна відповідати, з ними вже не можна сперечатися, діалогічні відношення до таких голосам згасають.
Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова
Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Він не тільки зображає, тобто оперує мім етичними (наслідувальними) принципами, а й виражає своїм твором духовні цінності і таким чином одуховнює світ, спонукає його розкриватися за ідеалами краси та істини. – елементи мистецької майстерності письменника (спосіб образотворення, мовно-стилістична вправність тощо), які зумовлюють розкриття можливостей його таланту, створюють неповторну своєрідність художньої літератури, забезпечують її життєвість за законами краси. Текст (лат. textus – тканина, плетення, з’єднання) – об’єднана смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність. Правильність побудови вербального тексту, який може бути усним або писемним, пов’язана з відповідністю вимозі “текстуальності” – зовнішній зв’язності, внутрішній осмисленості, можливості своєчасного сприйняття, здійснення необхідних умов комунікації і т.д.